Сон (с книги «Кобзарь»)

(Делянка)

Баюн: Тарас Шевченко
Толмач: City_Shaman

Вой и регочи! Пайдал я
Город-тот* позырить.

Тьон – как день. Айдам и зырю:
Круг водни ордоны
По-над умкой стоят тихой.
Камем затульоны

Яры ейные. Дикуюсь.
Позыр етот димной.
Как всьо ето посдеяно
На такой-то лыве?

Лыву-ту цари москальски
Яханом гатили.
Скока людьов тут задохли!
Сколь руды пролили!

Зырю острогу; звонница
Востра, как коточик,
И блесит вона на сонце –
Гледеть нету мочи.

Звонники звонят. А тока
Я поворотившысь –
Зырю: конь там, на камнине
Скакат, разребрившысь.

Без сьодла на йом мужык-тот
Сийит полуголой,
Без убору. И башка во
Лисом затульона.

Конь ярится, адли умку
Вот-вот перескочет.
Мужык руку-ту выжамкат,
Весь белсвет он хочет

Заграбастать. Хто таков вон?
Нету в том утаю –
На камнине зырю напис:
«Первому – Вторая».**

Вон – тот Первой, чо катовал
Нашу Украину,
А Вторая порешыла
Бедну сиротину.

Каты! Каты! Людожоры!
Набужавшысь оба,
Натибрившысь; бескултышна
У царьов жадоба.

Тока де гля вас в том польга –
Я понять хочу.
В дружной свет с собой вы взяли
Алтын ли акчу?

* город-тот - Питер
** «Петру Первому – Екатерина Вторая» - напис на кондовине болвана Петра I, которой состроен был в Питере по наказу Катерины II.

Самопетый верш-тот:

Сон (з книги „Кобзар”)
(Фрагмент)

Сміх і сльози! От пішов я
Город озирати.
Там ніч, як день. Дивлюся:
Палати, палати
Понад тихою рікою;
А беріг ушитий
Увесь каменем. Дивуюсь,
Мов несамовитий!
Як то ноно зробилося
З калюжі такої
Таке диво... отут крові
Пролито людської —
І без ножа. По тім боці
Твердиня й дзвіниця,
Мов та швайка загострена,
Аж чудно дивиться.
І дзиггрі теленькають.
От я повертаюсь —
Аж кінь летить, копитами
Скелю розбиває!
А на коні сидить охляп,
У свит — не свиті,
І без шапки. Якимсь листом
Голова повита.
Кінь басує, от-от річку,
От... от... перескочить.
А він руку простягає,
Мов світ увесь хоче
Загарбати. Хто ж це такий?
От собі й читаю,
Що на скелі наковано:
Первому— Вторая
Таке диво наставила.
Тепер же я знаю:
Це той Первий що розпинав
Нашу Україну,
А Вторая доконала
Вдову сиротину.
Кати! кати! людоїди!
Наїлись обоє,
Накралися; а що взяли
На той світ з собою?

8 грозника 1844 г., Питер

http://volgota.com/son-s-knighi-kobzar