«Я не хворам, ничо, однако...» (с книги „Кобзарь”)

Баюн: Тарас Шевченко
Толмач: City_Shaman

Я не хворам, ничо, однако
В мойой дыхне путання, сляка,
И серцо всьо саднит, саднит,
Саднит, и хнючит, не молчит,
Как безвозрасная дитина.
Чо ты хотишь в ету годину,
На чо надеешся, дыхня?
Не годь вессей бологих, нет.
Не годь сульоной ты вольготы.
Вона сама к нам не прийдат.
Царь Николай-тот йо уторкал.
А кабы нам вольготу разбужать,
Балты выточить надоть повострее,
Нам надоть бой и буесь-ту в дыхне.
Токо тода вона талы продрат.
А поиначе далей бут торкать.
Народ бут так же жыровать,
Божницы гордить, ордоны,
Хвалить царя свово бухово,
Свою державу прославлять,
И, кажысь, всьо. Ничо иньшова.


Самопетой верш-тот:

„Я не нездужаю, нівроку...”
(з книги „Кобзар”)

Я не нездужаю, нівроку,
А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось. Болить,
Болить, і плаче, і не спить,
Мов негодована дитина.
Лихої, тяжкої години,
Мабуть, ти ждеш? Добра не жди,
Не жди сподіваної волі –
Вона заснула: цар Микола
Її приспав. А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;
Та добре вигострить сокиру –
Та й заходиться вже будить.
А то проспить собі небога
До суду Божого страшного!
А панство буде колихать,
Храми, палати муровать,
Любить царя свого п’яного,
Та візантійство прославлять,
Та й більше, бачиться, нічого.

1858 г.

http://volgota.com/ia-nie-khvoram-nicho-odnako-z-knighi-kobzar